Тема 3. Міжнародне співробітництво з питань державної митної справи

1. Організаційно-правове забезпечення міжнародного співробітництва України з питань державної митної справи.

Міжнародне митне співробітництво – це один із видів спільної діяльності держав, міжнародних митних організацій та інших суб’єктів, спрямованої на узгодження їхніх інтересів та досягнення спільних цілей у вирішенні особистих та спільних проблем у митній справі на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Відповідно, співробітництво України з міжнародними організаціями у митній сфері є складовою частиною міжнародного митного співробітництва як такого, оскільки воно є ширшим за змістом та за своєю суттю охоплює більш ширші форми такого співробітництва.

Основною метою міжнародного співробітництва у сфері митної справи є вдосконалення правового регулювання організації та здійснення відповідних форм, методів та засобів взаємодії митних адміністрацій різних країн, а також досягнення узгодженості дій митних та правоохоронних органів з відповідними структурами інших держав у сфері запобігання порушенню митних правил та контрабанді.

Міжнародне співробітництво в галузі митної справи здійснюється в певних формах. Під формами співпраці розуміються ті межі, в яких здійснюється співробітництво між державами.

Можна виділити такі основні форми міжнародного співробітництва в галузі митної справи:

1) співробітництво в межах міжнародних організацій;

2) співробітництво шляхом укладання міжнародних угод;

3) співробітництво шляхом укладання міждержавних угод або союзів держав (ЄС, ГУАМ, Великобританія тощо);

4) співробітництво в межах міжнародних конференцій.

Співробітництво в рамках міжнародних організацій

У міру розвитку міжнародного співробітництва в тій чи іншій сфері міжнародних відносин все більшого значення і поширення набуває форма міжнародного співробітництва держав у рамках міжнародних організацій. Нині міжнародні організації відіграють визначальну роль у справі зміцнення, розширення і поглиблення міжнародного співробітництва. Міжнародні організації є основним організатором спілкування держав. Складність і важливість питань, які підлягають вирішенню на міждержавному рівні, вимагає їх оперативного вирішення. Оперативності можна досягти за допомогою інституційного постійно діючого механізму. Таким механізмом і покликані бути міжнародні організації, де міжнародне співробітництво отримує відповідну постійну інституційну основу. Україна є учасником у таких міжнародних організаціях, як Всесвітня митна організація, Світова організація торгівлі, Організація Об’єднаних Націй, що стало основним стимулом для її приєднання до міжнародних договорів у сфері спрощення та гармонізації національних митних процедур.

Посилення співробітництва України зі Всесвітньою митною організацією уявляється нагальним засобом, який дасть змогу Україні подолати шлях реформування національного законодавства найменш болісно і створить правове підґрунтя для економічного зростання. Крім того, це є й одним із тих кроків, які необхідно зробити Україні для імплементації угоди, укладеної з Європейським Союзом, та виконання зобов’язань перед іншими міжнародними організаціями.

Завданням Всесвітньої митної організації є усунення перешкод під час здійснення міжнародних економічних чи торговельних відносин шляхом уніфікації та гармонізації національних митних систем. Саме правовий статус відображає вплив організації на держав-членів в плані координації дотримання єдиних стандартів у сфері міжнародних митних відносин.

Україна стала членом Ради митного співробітництва з 10 листопада 1992 року. Після вступу до Всесвітньої митної організації Україна стала стороною її семи конвенцій:

1.  Конвенції про створення Ради митного співробітництва, підписаної 15 грудня 1950 року (Україна приєдналась до цієї Конвенції 10 листопада 1992 року);

2.  Митної конвенції, що стосується контейнерів, підписаної 2 грудня 1972 року (УРСР приєдналась до неї 22 жовтня 1973 року);

3.  Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур (Кіотська конвенція), підписаної 18 травня 1973 року (УРСР приєдналася до неї 18 травня 1973 року, зараз Конвенція не діє, оскільки в 1999 році було підписано Доповнену конвенцію, яка має аналогічну назву);

4.  Міжнародної конвенції про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства (Конвенція Найробі), підписаної 9 червня 1977 року (Україна стала стороною цієї Конвенції 11 липня 2000 року);

5.  Міжнародної конвенції про гармонізовану систему опису та кодування товарів, підписаної 14 червня 1983 року (наша держава приєдналась до неї 26 червня 2002 року);

6.  Конвенції про тимчасове ввезення (Стамбульська конвенція), підписаної 26 червня 1990 року (приєднання України до конвенції відбулося 24 березня 2004 року);

7.  Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур (Доповнена Кіотська конвенція), прийнятої 26 червня 1999 року (5 жовтня 2006 року до неї приєдналася й Україна).

Найбільш значним досягненням у напрямі впровадження Україною міжнародних стандартів оновленої Кіотської конвенції стало прийняття 13.03.2012 р. нової редакції Митного кодексу України (далі – МКУ), який набрав чинності 01.06.2012 р..

МКУ містив максимальну кількість норм прямої дії, які приведені у відповідність до вимог оновленої Кіотської конвенції, а саме: дозволяє використовувати електронне декларування всім охочим підприємцям без будь-яких обмежень та у всіх митних режимах; визначає вичерпний перелік документів, потрібних для митного оформлення; надає право декларанту на внесення змін до митної декларації, подавати неповну декларацію для оформлення товарів, якщо він не володіє точними відомостями про товар; скорочує час митного оформлення однієї імпортно-експортної операції з 24 годин до 4; запроваджує пост-аудит, тобто право митниці здійснювати митний контроль після закінчення експортно-імпортної операції підприємця; дозволяє українським підприємцям, які тривалий час працюють на ринку, не мають заборгованостей, не допускають суттєвих правопорушень, отримати статус уповноваженого оператора економічної діяльності; суттєво розширює права підприємців у частині оскарження рішень, дій та бездіяльності митних органів та їх посадових осіб.

Прийняття рамкових стандартів дуже важливе для України, саме вони дозволяють Україні: застосовувати передові міжнародні стандарти у розвитку національної митної справи; створити сприятливіші умови для розвитку міжнародної торгівлі; поліпшити здатність виявляти і контролювати вантажі, які підпадають під критерії ризику; збільшити ефективність управління рухом товарних потоків; скоротити тривалість процедур митного контролю і випуску товарів у вільний обіг .

Однак необхідно вказати, що приєднання чи ратифікація міжнародних конвенцій не може розв’язати усіх проблем, які існують в нашій державі. Важливе місце у процесі реалізації міжнародних норм на практиці займає приведення національного законодавства у відповідність із ратифікованими міжнародними угодами. Також необхідно удосконалити всю систему законодавства України в галузі зовнішньоекономічних зв’язків, приведення її у відповідність до чинних у міжнародному спілкуванні принципів та норм.

Другим значним кроком у напрямі спрощення та гармонізації національних митних процедур є вступ України до Світової Організації Торгівлі (далі – СОТ).  Згідно з процедурами СОТ, із 16 травня 2008 року Україна набула членство у цій міжнародній організації.

Вступ до СОТ означає для України: інтеграцію до міжнародної ринкової економіки, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу і міжнародної торгівлі; доступ до міжнародного механізму врегулювання торговельних спорів; створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій; більш широкий вибір товарів і послуг, отримання Україною статусу повноправного учасника міжнародної торгівлі, що збільшить її можливості брати участь у регіональних союзах і об’єднаннях.

Що стосується основних напрямків подальшої роботи в умовах членства України в СОТ, то наша держава має спрямовуватиме свої зусилля на: запровадження чіткої, взаємної співпраці між урядом України та СОТ; забезпечення співробітництва з відповідними комітетами СОТ, участь у двосторонніх та багатосторонніх переговорах в рамках СОТ; забезпечення виконання зобов’язань України, взятих в рамках вступу до СОТ; сприяння українським експортерам у покращенні інформованості щодо доступу на ринки країн – членів СОТ.

Серед глобальних міжнародних організацій, в яких Україна є повноправним членом, необхідно відмітити ООН та організації системи ООН.

Україна бере активну участь у всіх напрямках діяльності ООН, найважливішими з яких є: підтримання міжнародного миру та безпеки та зміцнення верховенства права у міжнародних відносинах, розвиток співробітництва у вирішенні проблем соціально-економічного та гуманітарного характеру, забезпечення прав людини.

Отже, сучасні тенденції розширення міжнародного співробітництва держав у сфері зовнішньоекономічної діяльності в умовах лібералізації торговельно-економічних відносин і зростання економічної інтеграції з неминучістю тягнуть за собою розширення і поглиблення міжнародного співробітництва у галузі митної справи в його різних формах, у тому числі і в межах міжнародних організацій.

Співробітництво шляхом укладання міжнародних угод

Ще однією з найпоширеніших форм міжнародного співробітництва в галузі митної справи є співпраця на основі укладання міжнародних угод (договорів). Міжнародних договорів, укладених з питань митної справи, досить багато (залежно від представництва держав у тій чи іншій формі співпраці виділяють двостороннє співробітництво та багатостороннє співробітництво, яке, у свою чергу, підрозділяється на універсальне співробітництво, тобто співробітництво в рамках світового співтовариства, і співпрацю в межах регіону (регіональне співробітництво)).

Яскравим прикладом співробітництва шляхом укладання міжнародних угод в Україні в галузі митної справи є багаторівнева система, що складається з національного законодавства держави в галузі митної справи, а також діючої практики у сфері міжнародних митних відносин, прецедентами, рішеннями міжнародних організацій та міжнародних договорів.

Перший міжнародний (багатосторонній) рівень формують: Угода про заснування Світової організації торгівлі (1950 р.); Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 1980 р., яка регламентує міжнародні залізничні перевезення із застосуванням залізничної накладної ЦІМ (вузька колія); Міжнародна конвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах (1982 р.), що визначає такі спеціальні принципи спільного контролю: синхронності, уніфікації, взаємного визнання митного оформлення та постійного обміну інформацією; Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування

товарів (1983 р.), яка встановлює єдині підходи до класифікації товарів та класифікаційної роботи; Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур (Кіото, в ред.1999 р.), положення якої передбачає максимальне використання інформаційних технологій та ризик-менеджменту; Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства (Конвенція Найробі від 1977 р.), яка регламентує конкретні сфери співробітництва Договірних Сторін та визначають види адміністративної допомоги( допомога, що надається митною адміністрацією з власної ініціативи; допомога за запитом щодо контролю; розслідування та повідомлення за запитами на користь іншої Договірної Сторони ); Угода про партнерство та співробітництво з Європейським співтовариством від 1994 року, положеннями якої передбачено: взаємозв’язок між транзитними системами ЄС та України; введення сучасних митних систем; запровадження об’єднаної

номенклатури та єдиного адміністративного документа та обмін інформацією; а також Угода про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 2014 року, відповідно до положень якої адміністративне співробітництво є важливим для реалізації та контролю преференційного режиму, а сторони зобов’язуються боротися з незаконними діями та шахрайством у митних питаннях, що пов’язані з імпортом, експортом, транзитом та їх розміщення під будь-який митний режим.

Другий рівень – міждержавний (двосторонній), що формують укладені на основі Конвенції Найробі – Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства (9 червня 1917 року): Угода між Урядами України та Республіки Польща від 1995 р., якою передбачено обмін працівниками митних органів з метою ознайомлення з технічними засобами

контролю. обмін науковими і технічними відомостями з митних питань, а також обмін експертами з митних питань; Договір про правовий режим українсько-польського державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань від 1993 року та Угода про основні принципи транскордонного співробітництва Польщі з Україною від 1993 року та деякі інші, згідно з якими найбільш успішно реалізованими проектами співробітництва стали: обмін попередньою інформацією про вантаж і транспортний засіб ще до фактичного перетину ним кордону та система раннього попередження, яка дозволяє запобігати утворенню черг з транспортних засобів на кордоні, а також здійснення спільного митного контролю у пунктах пропуску; Угода між Україною та Словацькою Республікою про

співробітництво і взаємодопомогу в галузі митної справи від 1996 року, відповідно до положень якого завдяки тісному співробітництву їх митних служб було полегшено виконання митних формальностей у міжнародному сполученні між двома країнами та домовлено про обмін інформацією для забезпечення стягнення мита, а також виявлення і припинення порушень митного законодавства; Угода про вільну торгівлю між Урядом України та Урядом Чорногорії від 2011 року, яка містить Правила визначення походження продукції з територій Договірних Сторін та положення про сертифікат походження EUR.1 та декларацію про походження, а також про взаємну допомогу митних органів України та Чорногорії у підтвердженні походження товарів та застосуванні санкцій щодо осіб, що для отримання преференційного режиму надають документи з неправдивою інформацією.

Третій рівень – національний, сформований Митним кодексом України від 2012 року; Законом України від 29.06.2004 р. «Про міжнародні договори України»; Порядком проведення робочих зустрічей керівника митниці та його заступників з представниками митного органу суміжної іноземної держави, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 2003 р. № 1956 (зі змінами від 2012 р.); Наказом Держмитслужби України «Про внесення змін до Положення про Департамент боротьби з контрабандою, аналізу ризиків та протидії корупції» від 17.07.2012 р. № 370, якими визначається механізм міжнародного співробітництва.

Співробітництво шляхом укладання міждержавних угод або союзів держав (ЄС, ГУАМ, Великобританія тощо)

У контексті політичного курсу євроінтеграції Україна взяла на себе також зобов’язання привести своє законодавство в частині митної політики до стандартів ЄС. У 2014 р. Україна ратифікувала Угоду про асоціацію з ЄС (наочний приклад співробітництва шляхом укладання союзів держав). Політичну частину Угоди про асоціацію «Україна – ЄС» було підписано 21.03.2014 р. Економічну частину угоди було підписано 27.06.2014 р.

Спільні дії України та ЄС передбачають: сприяння законній торгівлі шляхом ефективного впровадження і дотримання вимог законодавства; уникнення дискримінаційних навантажень на економічних операторів, запобігання шахрайству і сприяння економічним операторам; застосування єдиного адміністративного документа у цілях митного декларування; ефективність, прозорість і спрощення митних процедур; застосування сучасних митних методів, зокрема оцінки ризиків, постаудитного контролю та методів аудиту компаній; скорочення витрат і збільшення передбачуваності для суб’єктів господарювання, зокрема для малих та середніх підприємств; застосування міжнародних документів, що використовуються у митній справі і торгівлі, у тому числі тих, що розроблені ВМО, СОТ, а також керівних принципів ЄС, таких як митні прототипи; вжиття заходів для відображення та виконання положень переглянутої Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур 1973 р. (Кіотська конвенція); здійснення попереднього забезпечення обов’язкових рішень щодо тарифної класифікації та правил походження.

Сторони гарантують, що рішення можуть бути скасовані або анульовані лише після нотифікації причетного суб’єкта та не матимуть зворотної дії, якщо тільки рішення не були прийняті на основі недостовірної або неповної інформації; застосування спрощених процедур для вповноважених трейдерів відповідно до об’єктивних та недискримінаційних критеріїв; встановлення правил, які забезпечать, щоб будь які штрафи, накладені за порушення митного законодавства, були пропорційними і недискримінаційними, а не призводили до невиправданих затримок; застосування прозорих, недискримінаційних і пропорційних правил щодо ліцензування митних брокерів.

Розділ 4 Угоди про асоціацію України та ЄС охоплює такі важливі питання у митній сфері, як: національний режим та доступ товарів на ринки; технічні бар’єри у торгівлі; сприяння торгівлі і співробітництву в митній сфері; правила походження товарів; рух капіталів і платежів тощо. Цей розділ Угоди про асоціацію, в якій ідеться про встановлення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, набрав чинності 31 грудня 2015 року. Необхідно відмітити, що українськими законодавцями також постійно ведеться робота з приведення Митного кодексу України у відповідність до глави 5 Угоди про асоціацію «Митні питання та сприяння торгівлі», у відповідність до додатка XV «Наближення митного законодавства». Вважаємо, що за всі роки української незалежності підписання цієї Угоди – це найбільш значний крок у сфері гармонізації й уніфікації митного законодавства. Цей крок також свідчить про зміну Україною вектора розвитку у міжнародному митному співробітництві з СНД та ЄС.

Аналізуючи проблемні чинники в діях нової влади на євроінтеграційному напрямі експерти констатують програмних, концептуальних підходів і стратегічного бачення (не було і нині немає цілісної державної зовнішньополітичної

стратегії, складовою якої повинна бути європейська інтеграція); дефіцит досвіду (відчувався помітний брак досвіду як значного числа депутатів, до недавнього часу далеких від проблем зовнішньої політики, зокрема до суто професійних питань євроінтеграції, так і Уряду, ряд членів якого не мали належного політичного, адміністративного досвіду); проблемність структурних, кадрових трансформацій (деякі структурні новації нової влади були поспішними, непродуманими, викликали сумніви та занепокоєння); брак комунікації (ця сфера є дуже  проблемною для нинішньої влади); зміна Уряду (відставка Уряду на початку березня 2020 р. зумовила чергові кадрові трансформації у міністерствах, що відповідають за реалізацію Угоди про асоціацію у ключових сферах. Усе це так чи інакше позначилося на роботі у європейському напрямі, спричинило певну “паузу” в реалізації Угоди про асоціацію).

Важливим є також участь України і в Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС). На зустрічі керівників митних адміністрацій держав-учасниць ОЧЕС в 2008 році було визнано, що, офіційний обмін попередньою інформацією щодо товарів і транспортних засобів, що здійснюють транскордонне переміщення, є ефективним інструментом у боротьбі з «подвійним фактуруванням», митним шахрайством та забезпеченням належного виконання всіма суб’єктами митного законодавства.

Ще одним прикладом співробітництва шляхом укладання союзів держав є співробітництво у рамках ГУАМ в контексті зовнішньої політики України, яке можна розглядати як з точки зору окремого механізму взаємодії з країнами пострадянського простору, так і як частину співробітництва у Чорноморському регіоні.

Організація за демократію та економічний розвиток – ГУАМ (ОДЕР-ГУАМ) є однією з ключових організацій Чорноморсько-Каспійського регіону, яка надає можливість Україні проведення ефективної регіональної політики, утвердження в ролі регіонального лідера, а також отримання вагомих економічних дивідендів.

ОДЕР-ГУАМ є міжнародною регіональною організацією, до складу якої входять Азербайджанська Республіка, Грузія, Республіка Молдова та Україна. 10 жовтня 1997 року в рамках Саміту Ради Європи в м. Страсбург чотири країни заснували Консультативний форум ГУАМ.

У квітні 1999 року Узбекистан приєднався до цього об’єднання, але після кількох років пасивної участі, у 2005 році вийшов із його складу. 7 червня 2001 з підписанням Ялтинської Хартії ГУУАМ у рамках Саміту глав держав Форум було перетворено в Об’єднання ГУАМ, яке 23 травня 2006 на Київському саміті ГУАМ було інституалізовано в Організацію за демократію і економічний розвиток – ГУАМ, через підписання Статуту Організації .

Відповідно до Статуту основними цілями ГУАМ є: утвердження демократичних цінностей, забезпечення верховенства права та поваги прав людини; – забезпечення сталого розвитку; зміцнення міжнародної та регіональної безпеки та стабільності; поглиблення європейської інтеграції для створення загального простору безпеки, а також розширення економічного та гуманітарного співробітництва; розвиток соціально-економічного, транспортного, енергетичного, науково-технічного та гуманітарного потенціалу; активізація політичної взаємодії та практичного співробітництва у сферах, що становлять взаємний інтерес.

Що стосується співробітництва України та країн-членів ГУАМ в економічній сфері, то 2008 рік був найактивнішим у відносинах з Молдовою та Грузією. Економічний спад внаслідок всесвітньої фінансової кризи торкнувся і активності співпраці між цими державами. В той же час значне зростання у 2011 році повинно було сигналізувало щодо ефективності виходу з кризи та посиленню двосторонніх економічних контактів, які вийшли на перше місце від політичного діалогу. Однак, тенденція щодо спаду у товарообігу у 2012–2013 році демонструє неналежне використання можливостей двостороннього співробітництва.

Дещо інша ситуація спостерігається у відносинах з Азербайджаном, де при збереженні загальної тенденції, 2010 рік символізувався стрімким, але короткочасним ростом товарообігу (у 2 рази), який за результатами 2012 року так само стрімко впав (у 2 рази).

Договірно-правова база, яка сприяє економічному та енергетичному співробітництву у рамках ГУАМ, є достатньо розвиненою. Зокрема, натепер вже підписані такі важливі документи, як:

ü  Угода між Урядами держав – членів Організації за демократію та економічний розвиток – ГУАМ про міжнародні мультимодальні перевезення вантажів (19 червня 2007 року);

ü  Угода про створення Ділової ради ГУУАМ (набрала чинності 20 липня 2002);

ü  Угода про створення зони вільної торгівлі між державами – учасниками ГУУАМ (набрала чинності 10 грудня 2003);

ü  Меморандум про взаєморозуміння між державами-учасниками ГУУАМ по сприянню торгівлі і транспортуванню (набрав чинності 6 липня 2004);

ü  Угода про взаємну допомогу і співпрацю в митних справах між урядами держав-учасників ГУУАМ (набрав чинності 6 липня 2004);

ü  Угода про співпрацю між Торговельно-промисловими палатами держав-учасників ГУУАМ у сфері виставково-ярмаркової діяльності (підписана 22 квітня 2005 року);

ü  Меморандум про взаєморозуміння між Організацією за демократію та економічний розвиток – ГУАМ і Міжнародним союзом автомобільного транспорту (1 липня 2008 року).

Економічне співробітництво в рамках ГУАМ є одним з пріоритетів. В той же час аналізувати дане питання можна як з точку зору кількості та якості спільних документів, які були підписані країнами-членами з метою посилення багатостороннього співробітництва, так і з точки зору активності двостороннього товарообігу та економічної взаємодії.

Співробітництво України та Великобританії – це вид співробітництва шляхом укладання міждержавних угод, де двостороння співпраця навіть після виходу Великобританії з Європейського Союзу та формування нею власної зовнішньої політики продовжується. 9 січня 2020 року на запланованій зустрічі з представниками країн обговорювалися питання щодо підписання Угоди про політичне та торговельне співробітництво найближчим часом.

Співробітництво в межах міжнародних конференцій

Ще однією з форм міжнародного співробітництва у галузі митної справи є співпраця в рамках міжнародних міжурядових конференцій, які являють собою колективні органи держав, самостійно вирішують питання, що стосуються цілей і принципів їх проведення. Скликаються міжнародні конференції для вирішення конкретних проблем і діють протягом певного терміну, не маючи своїх постійних органів і не будучи міжнародними організаціями та суб’єктами міжнародного права.

Міжнародні конференції є дуже поширеною формою міждержавного співробітництва і скликаються для розв’язання політичних, економічних, військових та інших проблем. Як інституціональний механізм міжнародного права і міжнародних відносин вони з’явилися в другій половині XIX сторіччя. В даний час щорічно на різноманітних рівнях міжнародних відносин проводиться більше 1000 конференцій, На думку деяких спеціалістів, у середині XXI сторіччя щорічно буде проходити приблизно 50 тисяч міжнародних конференцій.

У доктрині міжнародного права під міжнародною конференцією розуміють тимчасовий колективний орган держав – її учасників. Міжнародні конференції не є міжнародними організаціями і суб’єктами міжнародного права, їх частіше називають багатосторонньою або парламентською демократією. Таким чином, міжнародна конференція – це зустріч офіційних представників двох або більше держав для обговорення питань, що представляють взаємний інтерес.

Слід мати на увазі, що розрізнення в найменуванні конференції (конгрес, нарада, зустріч і т.д.) не мають особливого юридичного значення, однак як правовий інститут міжнародні конференції мають багато спільного з міжнародними організаціями:

– вони являють собою збори представників держав;

– для забезпечення діяльності конференції створюються робочі органи (комітети, комісії);

– ці органи діють на основі правил, установлених державами-учасницями конференції.

Основна відмінність конференцій від міжнародних організацій полягає в тому, що конференції – це тимчасові органи.

Слід зазначити, що всі форми міжнародного співробітництва загалом і в галузі митної справи зокрема тісно пов’язані між собою. Так, на основі міжнародних договорів створюються міжнародні організації, у свою чергу, діяльність міжнародних організацій приводить до укладення міжнародних договорів, результатом роботи багатьох міжнародних конференцій також може бути укладення міжнародних договорів.

Висновки. Встановлення широких та стабільних зовнішньоекономічних зв’язків, створення сприятливих умов для міжнародної торгівлі неможливе без скоординованих зусиль світового співтовариства. Митна справа, яка є невід’ємною складовою частиною міжнародної торгівлі, безпосередньо впливає на світові процеси товарообміну. Діяльність митних органів, здійснення ними митних формальностей і процедур стає або бар’єром на шляху міжнародної торгівлі, або засобом сприяння торговельним зв’язкам.

2. Співробітництво України з міжнародними організаціями у напрямі спрощення і гармонізації митних процедур і торгівлі.

Управління міжнародної співпраці координує та забезпечує здійснення міжнародного співробітництва з питань митної справи в Державній митній службі України. Основними напрямками та завданнями Управління є:

• розробка пропозицій до проєктів міжнародних договорів з питань митної справи, організація їх укладання та здійснення аналізу виконання зобов’язань, взятих за міжнародними договорами України, а також припинення та/або зупинення їх дії
• організація взаємодії та обміну інформацією з митними адміністраціями інших держав згідно із законодавством України та міжнародними договорами
• організація, налагодження, здійснення міжнародного співробітництва та заходів щодо виконання зобов’язань у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції з питань, що належать до компетенції Держмитслужби
• забезпечення співпраці з проєктами міжнародної технічної допомоги
• співпраця з іноземними донорськими, міжнародними фінансовими організаціями та Секретаріатом Кабінету Міністрів України щодо залучення і використання міжнародної технічної та фінансової допомоги
• здійснення комунікації з іншими неурядовими міжнародними організаціями
• організація протокольного забезпечення міжнародних заходів щодо прийому іноземних делегацій у Держмитслужбі, зустрічах з іноземними та міжнародними організаціями та їх представниками, заходів щодо закордонних відряджень співробітників.

3. Митне співробітництво у рамках Україна – Всесвітня митна організація.

Всесвітня митна організація (ВMО) є міжурядовою міжнародною організацією зі штаб-квартирою в м. Брюссель (Королівство Бельгія). Історія сучасного міжнародного митного співробітництва веде свій відлік з 12 вересня 1947 р. Саме цього дня з ініціативи 13 урядів західноєвропейських держав, що входили до складу Комітету європейського економічного співробітництва, сформовано Робочу групу, яка б досліджувала можливість створення одного чи декількох європейських митних союзів, заснованих на принципах Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ). Результатом роботи цих двох комітетів стало підписання 15 грудня 1950р. у Брюсселі двох конвенцій - Конвенції з номенклатури для класифікації митних тарифів і Конвенції з оцінки товарів у митних цілях. Тоді ж було підписано установчий документ першої спеціалізованої митної організації - Конвенція про створення Ради митного співробітництва (РМС), що набула чинності 4 листопада 1952 р. ВМО встановлює, підтримує та впроваджує міжнародні інструменти для гармонізації та єдиного застосування спрощених та ефективних митних систем та процедур, які керують рухом товарів, людей та транспортних засобів через митні кордони.

    Керівництво ВМО: здійснюється Радою, на сесіях якої щороку збираються всі керівники (на рівні Голів, або їх заступників) митних адміністрацій країн-членів ВМО та Політичною комісією, в яку входить 24 члени, а фінансові справи веде Фінансовий Комітет у який входить 17 членів. ВМО працює через свої Комітети, для керівництва роботою Ради обирається Головуючий. Рада коригує роботу з ключових питань Стратегічного Плану ВМО.  У липні 2018 року під час засідання 133 сесії ВМО переобрано на наступний термін (5 років) Генерального секретаря ВМО пана Куніо Мікурія. Представники України взяли участь у зазначеному заході.  Згідно з Постановою Верховної Ради України від 19 червня 1992 року № 2479-XXII та Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1992 року № 229 Україна приєдналася до Конвенції 1950 року про створення Ради Митного Співробітництва і з 10 листопада 1992 року є повноправним членом Всесвітньої митної організації. 

   15.02.2011 року прийнято Закон України №3018 – VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» (Кіотська Конвенція). Закон набрав чинності 05.03.2011. У зв’язку з цим українською стороною передано Генеральному секретарю ВМО Інструмент про приєднання України до цієї Конвенції, який набув чинності для України з 15 вересня 2011 року.

    Україна є договірною стороною таких конвенцій ВМО:

Конвенція про створення Ради Митного Співробітництва;
Міжнародна Конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів;
Міжнародна Конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства;
Конвенція про тимчасове ввезення, тощо.

    Фінансові зобов’язання України перед ВМО – сплата щорічних членських внесків, за рахунок яких і здійснюється її основна діяльність. Держмитслужба бере активну участь у спільних операціях під егідою ВМО у сферах боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, захисту прав інтелектуальної власності та інших подібних заходах, а також у спільній програмі ООН та ВМО по контролю за контейнерними перевезеннями в рамках якої у 2018 році створено підрозділи портового контролю в Одеській та Київський митницях Держмитслужби.    З 1995 року в Україні функціонує Національний вузол зв’язку по правоохоронній роботі, який входить до складу Регіонального вузла зв’язку (RILO-«Варшава»).

   З 2010 року в Україні (спершу на базі Академії митної справи України в м. Дніпро, з червня 2016 року – на базі Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС України у Хмельницькому функціонує Регіональний навчальний центр ВМО, що взаємодіє з Регіональним центром інституційного розвитку в м. Баку. На базі цього Департаменту також функціонує Регіональний кінологічний навчальний центр ВМО.

    У рамках роботи, спрямованої на реалізацію Рамкових стандартів ВМО, Держмитслужбою вживаються заходи для подальшої автоматизації інформаційних митних технологій. Окрім цього, здійснюється підготовка до впровадження системи інтегрованого контролю на основі міжвідомчої взаємодії у пунктах пропуску через державний кордон та ведеться робота над створенням єдиної міжвідомчої автоматизованої системи збирання, зберігання і обробки інформації, необхідної для здійснення контролю зовнішньоторговельної діяльності. 

    Співпраця Держмитслужби України з ВМО з питань інституційного розвитку і навчання є успішною. Представники Держмитслужби залучаються до участі у короткострокових та довгострокових програмах стажування ВМО за фінансування Урядів Японії, Кореї, Китаю, а також держав-членів ЄС. 

    Ґрунтуючись на цілому спектрі чинників, таких як робоча мова, географічна наближеність, вже існуючий порядок регіональних структур інших міжнародних організацій, було прийнято рішення про заснування шести робочих регіонів ВМО, а саме:

• 
  Східна та Південна Африка;
• Західна та Центральна Африка;
• Північна Африка, Близький та Середній Схід;
• Далекий Схід, Південна та Південно-Східна Азія, Австралія та Тихо-океанські острови;
• Північна, Південна, Центральна Америка та Карибський басейн;
• Європа.

  Регіональні офіси інституційного розвитку (ROCB) є фундаментальним елементом регіонального підходу ВМО для нарощування потенціалу. Їх місія полягає у наданні допомоги митним адміністраціям країн-членів у їхніх програмах на регіональному рівні, зокрема, допомагаючи їм посилити координацію діяльності з розбудови потенціалу з регіональними членами та Секретаріатом ВМО, здійснювати моніторинг проектів, а також покращувати взаємодію з донорськими агенціями та відповідними організаціями. Шість РОІР, що базуються в Азербайджані, Кот-д'Івуарі, Кенії, Таїланді, Об'єднаних Арабських Еміратах та Уругваї, охоплюють кожен із шести регіонів ВМО.

    РОІР ВМО Європейського регіону, в 2019 році керівником призначено представника митної адміністрації Турецької Республіки пана Есера Ченгеля.

    Регіональні навчальні центри (РНЦ) сприяють реалізації інституційного розвитку шляхом поширення та запровадження стандартів ВМО у вигляді професійних тренінгів, семінарів та навчальних поїздок.

    ВМО налічує 28 РНЦ: 7 в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (КНР, Фіджі, Гонконг, Індія, Японія, Республіка Корея та Малайзія), 4 у Східній і Південній Африці (Маврикій, Кенія, Південна Африка та Зімбабве), 3 у Західній і Центральній Африці (Буркіна-Фасо, Республіка Конго і Нігерія), 7 в Європейському регіоні (Азербайджан, Колишня Югославська Республіка Македонія, Угорщина, Казахстан, РФ, Киргизька Республіка та Україна), 2 у Північній і Південній Америці (Бразилія та Домініканська Республіка) і 5 в регіоні Північної Африки та Близького Сходу (Єгипет, Ліван, Саудівська Аравія, Йорданія, Туніс).

    В Україні Регіональний навчальний центр ВМО функціонує на базі Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби (м. Хмельницький).

   Допомога країнам-учасникам ВМО може надаватись наступним чином:

• Щорічні заявки від країн на проведення тренінгів або інших навчальних заходів, які розглядаються Директоратом, та за наявності відповідного фінансування проводяться за участі експертів ВМО та інших організацій, як правило у країнах-заявниках. 
• Шляхом залучення донорської підтримки для проведення навчальних заходів на глобальному та регіональному рівнях. 
• Участь країн у комплексних багаторічних Програмах з розвитку потенціалу. Серед них – The Columbus Programme та Mercator Programme. 
• Надання доступу до навчальної он-лайн платформи ВМО CliCK!. Здійснюється через визначених національних координаторів.

4. Сучасний стан розвитку співробітництва України зі Світовою організацією торгівлі.

Світова організація торгівлі (СОТ) – єдина міжнародна організація, що опікується глобальними правилами торгівлі між країнами. Її головна функція – забезпечувати, щоб торгівля відбувалася настільки легко, передбачувано і вільно, наскільки можливо.

Факти про СОТ:

Місце розташування: Женева, Швейцарія
Дата заснування: 1 січня 1995 року
Створена: за результатами переговорів Уругвайського раунду (1986 – 1994 рр.)
Члени: 164 країни (станом на січень 2017 року)
Бюджет: 197,204 млн. швейцарських франків на 2015 рік
Генеральний директор: Роберто Азеведо (генеральний директор)

•   
    Членство в організації.  Відповідно до Угоди про заснування СОТ країнами-засновниками Організації стали всі договірні Сторони – учасники ГАТТ (128 держав), що надали списки зобов'язань щодо товарів і послуг і ратифікували пакет угод Уругвайського раунду.  
•       В даний час повноправними учасниками СОТ є 164 країни, в тому числі і Україна. 22 держави мають статус спостерігача у СОТ.
• Усі країни-члени СОТ приймають зобов'язання щодо виконання основних угод і юридичних документів, об'єднаних терміном "Багатосторонні торговельні угоди". Таким чином, із правової точки зору система СОТ являє собою своєрідний багатосторонній контракт (пакет угод), нормами і правилами якого регулюється понад 97% усієї світової торгівлі товарами і послугами. Пакет угод Уругвайського раунду поєднує за сукупністю більш 50 багатосторонніх торговельних угод і інших правових документів, основними з яких є Угода про заснування СОТ і додані до неї багатосторонні торговельні угоди, зокрема:
  
  
  
•     Угода про спрощення процедур торгівлі 
•       Основні цілі Угода про спрощення процедур торгівлі, які визначають зобов’язання країн-учасниць - зменшення часу та вартості митного контролю, підвищення прозорості та ефективності операцій державних органів, збільшення торговельних потоків, державних доходів і прямих іноземних інвестицій, зниження рівня корупції, розширення співпраці між учасниками приватного
•        7 грудня 2013 року члени Світової організації торгівлі завершили переговори щодо УСПТ. 27 листопада 2014 року Генеральна рада СОТ офіційно прийняла Протокол про доповнення Угоди про заснування СОТ Угодою про спрощення процедур торгівлі.
• 
    Угода набрала чинності після її ратифікації двома третинами членів СОТ (110 із 164), що відбулось 22 лютого 2017 року. Україна ратифікувала Угоду про спрощення процедур торгівлі 04.11.2015 (Закон України «Про ратифікацію Протоколу про внесення змін до Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі» від 04.11.2015 № 745-VIII), що значно поліпшило її імідж в СОТ та стало сигналом для міжнародного торговельного та інвестиційного співтовариства про серйозність намірів України поліпшити свій торговельний та інвестиційний клімат.   Період, необхідний для імплементації Угоди про спрощення процедур торгівлі та набрання чинності окремими положеннями, визначається індивідуально для кожної країни, в залежності від стану економічного розвитку (країна, що розвивається чи найменш розвинута країна) та від категорії зобов’язань.
• 
             З метою імплементації положень Угоди СОТ про спрощення процедур торгівлі, здійснення внутрішньої координації між центральними органами виконавчої влади з питань імплементації Угоди про спрощення процедур торгівлі та на виконання пункту 7.1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.07.2017 № 455 «Про утворення Ради з міжнародної торгівлі» створено Робочу групу із спрощення процедур торгівлі Ради з міжнародної торгівлі з покладанням на неї функцій національного комітету з питань спрощення процедур торгівлі відповідно до статті 23.2 Угоди про спрощення процедур торгівлі. Держмитслужба є постійним членом вищезазначеної робочої групи Ради з міжнародної торгівлі.
  
•      
  
     Відповідно до Розпорядження КМУ від 19 червня 2019 року № 444 «Про затвердження плану заходів з імплементації положень Угоди СОТ про спрощення процедур торгівлі» на Держмитслужбу покладені наступні завдання:

1. Запровадження механізму видачі попередніх рішень, що можуть видаватися на запит щодо методу або критерію визначення митної вартості, застосування квот;
2. Підвищення рівня кваліфікації посадових осіб, уповноважених на винесення попередніх рішень, що можуть видаватися на запит щодо методу або критерію визначення митної вартості, застосування квот;
3. Запровадження єдиного відкритого онлайн-реєстру попередніх рішень, крім попередніх рішень, що можуть видаватися на запит щодо методу або критерію визначення митної вартості;
4. Вдосконалення порядку стягнення платежів і зборів у зв’язку з імпортуванням чи експортуванням та штрафів;
5. Випуск і митне оформлення товарів, а саме розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроєкту про внесення змін до Митного кодексу України щодо загальних вимог до гарантування потенційного та існуючого митного боргу;
6. Удосконалення процедур імпорту, експорту і транзиту;
7. Гармонізація митного законодавства України із відповідним законодавством ЄС щодо обміну даними про товари, які переміщуються через митний кордон України;
8. Міжнародне співробітництво.

5. Стратегічні напрями співробітництва і партнерства між Україною та ООН.

30 листопада 2017 року, Київ – Координатор системи ООН в Україні Ніл Вокер та Перший віце-прем'єр-міністр України – Міністр економічного розвитку і торгівлі України Степан Кубів підписали Рамкову програму партнерства між Урядом України та ООН на 2018-2022 роки. Нова Рамкова програма з очікуваним бюджетом у розмірі 675 мільйонів доларів США визначає основу стратегічного планування та діяльності системи ООН в Україні на наступні п’ять років відповідно до 4-х головних напрямів партнерства:

1. Стале економічне зростання, навколишнє середовище і зайнятість.

2. Рівний доступ до якісних та інклюзивних послуг і соціального захисту.

3. Демократичне врядування, верховенство права і громадська участь.

4. Безпека громадян, соціальна єдність і відновлення з особливим акцентом на Сході.

Стратегічна програма, яку розроблено установами системи ООН в Україні та Урядом України у співпраці з представниками громадянського суспільства, експертного середовища й міжнародної спільноти, визначає спільне зобов’язання щодо підтримки процесу реформ, досягнення міжнародних стандартів, Цілей Сталого Розвитку та порядку денного сталого розвитку до 2030 року, виконання Україною умов міжнародних конвенцій, протоколів і норм та документів у галузі прав людини.

Установами ООН та Урядом України підписані такі документи:

1. Стратегія партнерства між Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН (ФАО) та Урядом України від 13 липня 2016 року;

2.  Угода між Урядом України і Міжнародною організацією з міграції про статус цієї організації в Україні і про співробітництво в сфері міграції від 3 грудня 1999;

3. Програма гідної праці МОП для України на 2016-2019 роки, підписана Міністерством соціальної політики від імені Уряду України та Міжнародною організацією праці;

4.  Угода між Урядом України та Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини про розміщення короткотермінової моніторингової місії ООН з прав людини в Україні від 31 липня 2014;

5.  Угода між Урядом України і Програмою розвитку Організації Об'єднаних Націй від 18 червня 1993 року (Стандартна базова угода про допомогу - СБУД). На підставі Статті І параграфа 2 СБУД, Уряд України отримає доступ до допомоги ПРООН Україні, і цю допомогу буде надано та одержано згідно з відповідними постановами та рішеннями компетентних органів ПРООН, а також у залежності від наявності необхідних коштів ПРООН. Зокрема, виконавчий комітет ПРООН своїм рішенням 2005/1 від 28 січня 2005 року схвалив нові фінансові положення та правила, і, разом із ними, нові визначення термінів «виконання» та «впровадження», що дає змогу ПРООН у повному обсязі впровадити нові «Спільні процедури складання програм допомоги країнам» на підставі ініціативи зі спрощення та гармонізації, розробленої Групою Розвитку ООН. Із врахуванням цього рішення, цей План дій програми ПРООН в Україні (ПДПУ) разом із складеними у відповідності з ним річними робочими планами (які мають становити частину цього ПДПУ та бути включеними до нього за посиланням) сукупно складають проєктний документ, на який посилається СБУД;

6.  Обмін листами від 22 березня 2006 року затверджує, що відносини Фонду народонаселення ООН та Уряду України регулюються Стандартною базовою угодою про допомогу між Урядом України та ПРООН від 18 червня 1993 року з урахуванням відповідних змін;

7. Угода між Урядом України та Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців від 23 вересня 1996, ратифікована Верховною Радою України 21 жовтня 1999 року;

8. Основна Угода про співробітництво між Дитячим Фондом Організації Об'єднаних Націй та Урядом України від 7 вересня 2008 року;

9.  Угода між Урядом України та Управлінням ООН з обслуговування проєктів (ЮНОПС) про відкриття Офісу ЮНОПС в Україні від 22 листопада 2016 року;

10.   Основна угода між Урядом України та Продовольчою програмою ООН про допомогу

11. Базова угода між Урядом України і Всесвітньою організацією охорони здоров'я про встановлення відносин технічного консультативного співробітництва від 12 червня 1997 року; та Дворічна угода про співробітництво між Міністерством охорони здоров'я України та Європейським регіональним бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я на 2006/2007 рр.;

12.  Згідно з положеннями Стандартної базової угоди про допомогу від 18 червня 1993 року, Уряд України визнає Програму Волонтери ООН (UNV), та структуру Організації Об'єднаних Націй з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки) із урахуванням відповідних змін;

Для всіх установ ООН: Допомога Уряду України повинна бути доступна та має бути надана й отримана відповідно до належних резолюцій і рішень керівних структур відповідних установ системи ООН.