Тема 5. Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

 

1. Кількісні обмеження експортно-імпортних операцій. Квотування і ліцензування – найпоширеніша форма кількісних обмежень.

Кількісні обмеження – це адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обороту, що визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених для експорту або імпорту.

Кількісні обмеження можуть застосовувати за рішенням уряду однієї країни або на основі міжнародних угод, які координують торгівлю певними групами товарів. Вони є формою державного регулювання умов виходу підприємств на зовнішній ринок і є більш жорсткою формою обмежень порівняно із митом. Мито лише ослаблює конкурентні позиції експортера чи імпортера на ринку, кількісні обмеження заважають конкуренції, позаяк лімітують надходження товару на ринок.

За допомогою кількісних обмежень на державному рівні вирішують широке коло завдань:

–  захист споживача і виробника аналогічних конкурентних товарів усередині країни;

–   підтримання стабільності на внутрішньому ринку;

–   економія валютних ресурсів;

–   одержання поступок інших країн на умовах взаємності;

–   обмеження постачання.

Основними адміністративними методами нетарифного регулювання ЗЕД щодо кількісного обмеження є ліцензування та квотування такої діяльності.

Ліцензування зовнішньоекономічних операцій – це комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики. Тобто органи виконавчої влади вирішують, надавати чи не надавати дозвіл на здійснення суб’єктом ЗЕД експорту (імпорту) товарів (ст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Ліцензування – це регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозвільний пакет документів, що його видають державні органи на право експорту чи імпорту товару у визначених кількостях на встановлений проміжок часу.

Підставою для митного оформлення товарів, що підлягають ліцензуванню, є експортна (імпортна) ліцензія Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, відповідно до якої орган доходів і зборів веде облік обсягів ввезеної (вивезеної) продукції.

Ліцензія експортна (імпортна) – належно оформлене право експортувати (імпортувати) протягом встановленого строку певні товари або валютні кошти з метою інвестування і кредитування.

Ліцензування експорту товарів запроваджують в Україні у разі:

·          значного  порушення   рівноваги певних   товарів       на внутрішньому ринку;

·          необхідності забезпечення захисту життя, здоров’я людей, а також відповідно до вимог державної безпеки;

·          експорту золота і срібла, крім банківських металів;

·          необхідності вжиття заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника;

·          необхідності забезпечити захист патентів, торговельних марок та авторських прав;

·          необхідності забезпечити виконання міжнародних договорів України.

Ліцензування імпорту товарів запроваджують в Україні у разі:

· різкого погіршення стану платіжного балансу і зовнішніх платежів;

· різкого скорочення або мінімального розміру золотовалютних резервів;

· необхідності забезпечення захисту життя, здоров’я людей, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;

· імпорту золота і срібла, крім банківських металів;

· необхідності вжиття заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника у разі зростання імпорту;

· необхідності забезпечити захист патентів, торговельних марок та авторських прав;

· необхідності забезпечити виконання міжнародних договорів України.

Ліцензування має на меті:

1.  Кількісне регулювання торгівлі. Ліцензування є складовою квотування: ліцензія – лише документ, що підтверджує право ввезти або вивезти товар у межах отриманої квоти.

2.  Контроль імпорту й експорту. У такому випадку воно є самостійним інструментом державного регулювання.

Класифікація основних видів ліцензій та їх характеристика

Вид ліцензії	Характеристика
За охопленням і строком дії
Генеральна	Відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції щодо певного товару (товарів) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування на цей товар (товари). Генеральні ліцензії зі списками товарів регулярно публікують в офіційних виданнях. Система генерального ліцензування поширена у розвинених країнах
Разова (індивідуальна)	Разовий дозвіл, що має іменний характер. Його видають на кожну окрему операцію конкретному суб’єктові зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший, ніж необхідно для проведення експортної (імпортної) операції. У ліцензії зазначають, окрім експортера (імпортера) і кількості певного товару, вартість товару, країну його походження, а інколи й митний пункт, через який має пройти товар. Система разових ліцензій поширена у країнах, що розвиваються. Часто ці ліцензії видають лише за умови, що експортер або імпортер візьме на себе певні комерційні зобов’язання
Відкрита (індивідуальна)	Дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не меншого, ніж один місяць) із визначенням його загального обсягу
Глобальна	Дозвіл на ввезення/вивезення певного товару без обмеження за кількістю або вартістю до будь-якої країни протягом визначеного строку
За напрямом дії
Експортна (імпортна)	Належно оформлене право на експорт (імпорт) певних товарів протягом встановленого строку
За характером
Антидемпінгова	Належно оформлене право на імпорт до України протягом встановленого строку певного товару (товарів), який є об’єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів
Компенсаційна	Належно оформлене право на імпорт до України протягом встановленого строку певного товару (товарів), який є об’єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів
За порядком видачі
Дозвільна	Видають залежно від рішення відповідного державного органу. Інколи у видачі ліцензії можуть відмовити
Заявна	Ліцензію видають усім особам, які звернулися з проханням про її видачу
Автоматична	Коли імпортер/експортер, який подав заявку на отримання ліцензії, автоматично отримує дозвіл на ввезення/вивезення товару. Автоматичні ліцензії поширені у розвинених країнах і слугують для контролю ввезення товарів, надмірне надходження яких на внутрішній ринок може значно ускладнити становище місцевих підприємств

 Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» запроваджує в Україні такі види експортних (імпортних) ліцензій: генеральна; разова (індивідуальна); відкрита (індивідуальна); антидемпінгова (індивідуальна); компенсаційна (індивідуальна); спеціальна (індивідуальна).

Для кожного виду товару встановлюють лише один вид ліцензії. Те саме стосується і квоти. Ліцензування і квотування пов’язані між собою, позаяк ліцензування використовують як механізм розподілу квоти шляхом видачі ліцензій індивідуальним імпортерам до її вичерпання.

Різновидом ліцензування є контингентування (квотування) – встановлення державного контролю експортно-імпортних операцій через обмеження номенклатури товарів у межах визначених державою кількісних чи вартісних квот протягом встановленого періоду часу.

Квотування – це кількісне лімітування розміру імпорту/експорту за допомогою глобальних (нерозподілених), індивідуальних (розподілених), групових, сезонних, тарифних та інших видів відсоткових або вартісних обмежень (квот).

Квота – кількісний нетарифний засіб обмеження експорту або імпорту товару певною кількістю або сумою на визначений проміжок часу.

Квоти можуть встановлювати як на експорт, так і на імпорт товарів. Встановлення квот має певну мету.

Експортні квоти вводять відповідно до міжнародних стабілізаційних угод, що встановлюють частку кожної країни у спільному експорті певного товару. Або їх встановлює уряд окремої держави для обмеження вивезення товарів, дефіцитних на національному ринку.

Імпортні квоти вводить національний уряд для захисту місцевих товаровиробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, а також як відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав.

Квотування вводять для балансування розвитку зовнішньої торгівлі та платіжних балансів, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку та виконання міжнародних зобов’язань. Квотування є механізмом успішного ведення торговельних переговорів, завдяки якому можна досягти взаємовигідних домовленостей.

Класифікація основних видів квот та їх характеристика

Вид квоти	Характеристика
За охопленням
Квоти (контингенти) глобальні	Встановлюють щодо товару (товарів) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортують або з яких його (їх) імпортують
Квоти (контингенти) групові	Встановлюють щодо товару (товарів) із визначенням групи країн, куди товар (товари) експортують або з яких його (їх) імпортують
Квоти (контингенти) індивідуальні	Встановлюють щодо товару (товарів) із визначенням конкретної країни, куди товар (товари) можна експортувати або з якої його (їх) можна імпортувати. Загальний ліміт при цьому розподіляють між основними державами-експортерами виходячи з обсягу поставок за попередній рік або в обмін на їх зустрічні зобов’язання з імпорту
Автономні індивідуальні квоти	Встановлює самостійно країна-імпортер без погодження із країною-експортером. У цьому випадку країна-експортер не має можливості ефективно контролювати вичерпання цієї квоти
Конвенційні індивідуальні квоти	Закріплюють у межах торговельної угоди між державами – імпортером та експортером; при цьому розмір квоти значною мірою визначають зустрічні зобов’язання держави-імпортера щодо імпорту квотованого товару. Держава-експортер має можливість зі свого боку контролювати використання виділеної для неї квоти, а в окремих випадках, якщо це передбачено угодою сторін, перерозподіляти кількісні значення квот серед товарів однієї товарної групи
За напрямом дії
Імпортні квоти	Граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено імпортувати на територію країни протягом встановленого строку. Його визначають у натуральних чи вартісних одиницях
Експортні квоти	Граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території країни протягом встановленого строку і який визначають у натуральних та вартісних одиницях. Встановлюють для забезпечення національних споживачів достатньою кількістю товарів за низькими цінами. Такі обмеження завдяки угодам дають змогу країнам – експортерам сировинних товарів (зокрема кави, нафти, міді, зерна) контролювати рівень світових цін
За характером
Сезонні квоти	Встановлюють на суворо визначений період календарного року (як правило, на три місяці). Цю квоту застосовують традиційно стосовно сільськогосподарських товарів
Тарифні квоти	Встановлення кількості товару, яку дозволено ввозити чи вивозити за особливою, більш низькою ставкою тарифу протягом певного періоду часу
Квоти спеціальні	Граничний обсяг імпорту до України певного товару (товарів), що є об’єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, який дозволено імпортувати до України протягом встановленого строку і який визначають у натуральних та/або вартісних одиницях виміру
Квоти антидемпінгові	Граничний обсяг імпорту до України певного товару (товарів), що є об’єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати до України протягом встановленого строку і який визначають у натуральних та/або вартісних одиницях виміру
Квоти компенсаційні	Граничний обсяг імпорту до України певного товару (товарів), що є об’єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати до України протягом встановленого строку і який визначають у натуральних та/або вартісних одиницях виміру

 

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» запроваджує в Україні такі види експортних (імпортних) квот (контингентів): глобальні; групові; індивідуальні; антидемпінгові; компенсаційні; спеціальні.

2. Державний контроль експорту й імпорту шляхом обмеження номенклатури товарів (контингентування).

Крім кількісних обмежень експорту/імпорту, якими є ліцензування і квотування, держава встановлює також заборону (ембарго) на певні зовнішньоторговельні операції.

Ембарго – це заборони імпорту та/або експорту. Такий захід є вимушеним, його визнає міжнародна практика.

Ембарго має відкриту і завуальовану форми.

Відкрита форма – повна заборона торгівлі. Це граничний захід, що застосовують не лише на підставі рішення держави-імпортера, а й на основі рішень, узгоджених на міжнародному рівні, зазвичай у рамках ООН. Попри те що повну заборону (ембарго) вводять із політичних міркувань, наслідки, за суттю, є економічними. Приклади ембарго: заборона на імпорт з Іраку та Югославії; заборона арабськими країнами імпорту з Ізраїлю; заборона США торгівлі з Кубою.

Різновид ембарго – часткові заборони безумовного характеру на імпорт конкретних товарів, здатних заподіяти шкоди різним сферам життя держави. Наприклад, Іран забороняв ввозити товари, які підпадають під обмеження релігійних законів; заборона на імпорт свинини й алкогольних напоїв у CAP, Лівії та Пакистані. Ввезення певних товарів часто забороняють із міркувань моралі (порнографія), охорони здоров’я людей (наркотики), захисту рослинного і тваринного світу (отруйні хімікати). Наприклад, законодавство ЄС забороняє імпорт слонової кістки і шкір молодих тюленів. Наразі запроваджено заборону на імпорт хутра, добутого «негуманними методами лову». Поряд із безумовними заборонами існують заборони, спричинені тим, що експортер не дотримується санітарно-гігієнічних та інших вимог, пов’язаних із якістю чи стандартизацією. Наприклад, у багатьох країнах діє заборона на імпорт британської яловичини та фінських яєць.

Крім таких, що діють постійно, застосовують сезонні й тимчасові заборони на ввезення. Сезонні заборони запроваджують стосовно імпорту сільськогосподарських продуктів у періоди достатньої наявності того чи іншого сезонно достиглого продукту. Тимчасові заборони вводять через вагомі причини, які мають нестабільний та короткостроковий характер прояву.

До завуальованих заборон належать обмеження заходження іноземних суден у внутрішні води або продажу окремих товарів у роздрібній мережі країни. Наприклад, у США законодавство про торговельний флот вимагає, щоб усі перевезення у прибережній внутрішній торгівлі здійснювали суднами, побудованими у США.

В Україні також заборонені:

–  експорт з території країни предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;

–  імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть заподіяти шкоди здоров’ю або становити загрозу життю населення і тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища;

–  імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду тощо, які суперечать відповідним нормам Конституції України;

–  експорт та імпорт товарів, що здійснюють із порушенням прав інтелектуальної власності.

Конкретний перелік товарів, експорт/імпорт яких підпадає під заборону, затверджує Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України.

На територію України дозволений імпорт лише тих товарів, які за своїми технічними, фармакологічними, санітар- ними, фітосанітарними, ветеринарними й екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів і вимог, що діють на території України. У разі відсутності національних стандартів і вимог України щодо певного товару застосовують відповідні міжнародні стандарти і вимоги або іноземні стандарти і вимоги, що діють у провідних країнах – експортерах зазначених товарів. Україна за роки своєї незалежності достатньо активно використовувала кількісні обмеження з метою регулювання експортно-імпортних операцій.

Норми СОТ вимагають, у разі застосування за певних умов кількісних обмежень, робити це у недискримінаційний спосіб, прозоро та передбачувано, із публічним повідомленням про правила стосовно таких обмежень та розподіл квот.

Із дати вступу до СОТ Україна взяла на себе зобов’язання, наприклад: розподіляти тарифну квоту на цукор-сирець тростинний лише відповідно до Угоди СОТ; не реалізовувати тарифні квоти на будь-які товари через аукціони; будь-які заходи застосовувати однаково, неупереджено, обґрунтовано, прозоро, передбачувано і справедливо; до внесення змін до положень стосовно тарифних квот попередньо публічно повідомляти про це; торговельним партнерам надавати можли- вості робити коментарі до ухвалення остаточних рішень щодо змін.

Кабінет Міністрів України у відповідь на продовження Російською Федерацією продовольчого ембарго продовжив дію українських контрсанкцій до кінця 2017 року. Про це йдеться у постанові КМУ від 06.07.2016 № 417.

Уряд продовжив до 31 грудня 2017 року дію заборони ввезення на митну територію України товарів, що походять із РФ, перелік яких затвердив своєю постановою «Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з РФ» від 30.12.2015 № 1147. У ньому наголошується, що рішення прийняте для забезпечення національної безпеки України та у відповідь на продовження Російською Федерацією торговельних заборон та обмежень стосовно України. «Прийняття постанови дозволить продовжити реалізацію заходів з економічної протидії країні, яка визнана агресором, та сприятиме забезпеченню захисту національних інтересів, безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, а також відновленню порушених прав, свобод і законних інтересів громадян України», – зазначається у постанові. 

Російське ембарго діє для українських товарів з 1 січня 2016 року. У відповідь Уряд України затвердив торговельні контрзаходи й заборонив поставки російських продуктів харчування, а також низки інших товарів, сумарна вартість імпорту яких відповідає вартості забороненого РФ українського експорту. Продуктове ембарго щодо країн ЄС, США, Канади, Австралії і Норвегії було запроваджене у серпні 2014 року у відповідь на санкції Заходу, введені через дії РФ в Україні. Пізніше Росія запровадила ембарго ще щодо п’яти країн – Албанії, Чорногорії, Ісландії, Ліхтенштейну.

3. Технічні бар’єри як сукупність засобів нетарифного регулювання та умови їх застосування згідно з угодами СОТ.

Непрямі заходи нетарифного регулювання – це технічні бар’єри, спеціальні митні формальності, політика державних закупівель, внутрішні податки та збори, вимоги щодо вмісту кінцевих компонентів.

Технічні бар’єри – один із видів непрямих заходів нетарифного регулювання.

Технічні бар’єри – це всі державні заходи контролю й обмежень, що пов’язані з вимогами до технічних параметрів товару, які можна використати як засіб обмеження доступу тих чи інших товарів на внутрішній ринок країни.

Причиною виникнення технічних бар’єрів у виконанні зовнішньоекономічних операцій стало існування різниці між національними стандартами якості, системами виміру, вимогами технічної безпеки, санітарно-ветеринарними нормами, правилами маркування та пакування товарів.

Технічні бар’єри різноманітні за своєю природою і формами прояву. Їх можуть встановлювати у вигляді:

• –   стандартів;
• –   технічних норм і правил;
• –   вимог до безпеки товарів;
• –  вимог до упакування, маркування та інших технічних характеристик продукції.

Серед технічних бар’єрів виокремлюють декілька специфічних областей – санітарні, ветеринарні, фітосанітарні норми та правила. Ці сфери регулювання пов’язані не лише зі стандартами на ті чи інші товари, а й із забезпеченням безпеки населення, сільськогосподарських тварин і рослин.

Технічні бар’єри також передбачають застосування заборон, обов’язкової інспекції товарів, спеціальних дозволів на ввезення, інспекції підприємств-постачальників, спеціальних вимог до маркування та пакування, а також фактично сформованих технічних параметрів. Заборони існують на ввезення продукції, яка не відповідає технічним вимогам.

Процес застосування технічних бар’єрів до імпорту в Україну можна охарактеризувати так:

–  поступове підвищення жорсткості екологічних стандартів, санітарних та ветеринарних норм і правил, правил безпеки з підвищенням технічного рівня і технічних можливостей вітчизняних підприємств;

–  розвиток міжнародної співпраці у сфері охорони довкілля та контролю торгівлі й використання шкідливих речовин і відходів;

–  розширення використання міжнародних стандартів і норм міжнародних угод;

–  застосування більш жорстких правил контролю якості продукції, що поставляється (схем сертифікації) – наприклад, інспекція підприємств та умов виробництва;

–  введення правил щодо схем надання гарантій і технічного обслуговування складних технічних виробів;

–  застосування вимог до безпеки, що більше відповідають особливостям технологій, які використовують вітчизняні підприємства.

Україна ще 1996 року прийняла Кодекс доброчинної практики з розроблення, прийняття і застосування стандартів Угоди про технічні бар’єри у торгівлі й дотримується принципів цієї Угоди. Угода про технічні бар’єри у торгівлі вимагає від країн СОТ застосовувати технічні регламенти і стандарти з метою національної безпеки, запобігання шахрайським діям, захисту життя або здоров’я людини, тварин чи рослин, захисту навколишнього середовища, на основі наукового обґрунтування і без створення невиправданих перепон для міжнародної торгівлі. Країни СОТ мають надавати перевагу міжнародним стандартам і технічним регламентам, беручи їх за основу під час розроблення національних стандартів і регламентів.

Після вступу України до СОТ її система технічного регулювання потребує змін. У ній мають бути обов’язковими для дотримання технічні регламенти (які визначають характеристики товару або пов’язані з ним виробничі процеси чи способи виробництва, включаючи адміністративні положення). Водночас дотримання стандарту (який визначає призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики товарів чи пов’язаних з ними виробничих процесів або способів виробництва) не є обов’язковим. Необхідно розширювати практику визнання декларації постачальника (виробника) про відповідність і скорочувати перелік товарів, які підлягають обов’язковій сертифікації третьою стороною. Разом із цим запроваджувати систему ринкового нагляду, тобто постійне спостереження за відповідністю продукції, введеної в обіг, технічним регламентам, правомірністю застосування на ній національного знака відповідності, повнотою і достовірністю інформації про таку продукцію.

Згідно з Угодою про застосування санітарних та фітосанітарних заходів країни СОТ мають право застосовувати такі заходи для захисту життя чи здоров’я людини, тварин чи рослин, ґрунтувати їх на наукових принципах і не створювати невиправданої дискримінації чи прихованого обмеження торгівлі.

Зі вступом до СОТ Україна виконує вимоги Угоди про санітарні та фітосанітарні заходи і реформує повноваження своїх наглядових і контрольних органів у цій галузі.

Нетарифні бар’єри широко використовують багато країн світу, незважаючи на рекомендації СОТ обмежити їх. Наприклад, до США заборонено ввозити автомобілі, які не відповідають вимогам національного законодавства щодо безпеки автомобілів (стандартам безпеки). Застосовують обов’язкову інспекцію товарів, які можуть створювати небезпеку поширення захворювань людей і тварин, забруднення навколишнього середовища. Зокрема, м’ясо та м’ясопродукти, які ввозять до США, мають обов’язково пройти контроль, який здійснюють відповідні органи країни.

Законодавство багатьох країн, зокрема України, вимагає робити написи на продуктах харчування, косметичних, парфумерних та медичних товарах національною мовою, із зазначенням відповідних важливих характеристик.

Останніми роками серед технічних бар’єрів найпоширенішими стають вимоги та норми, пов’язані з безпекою товарів, серед яких особливу роль відіграє дотримання санітарно-гігієнічних норм і вимог. В основному, вони діють стосовно імпорту сільськогосподарських товарів, продуктів харчування, тварин, медикаментів, предметів парфумерії та косметики, отрутохімікатів і деяких інших товарів.

Вимоги щодо вмісту місцевих компонентів – метод прихованої торговельної політики держави, що припускає законодавче встановлення частки кінцевого продукту, яка обов’язково має бути виробництва місцевих виробників, якщо товар призначений для продажу на внутрішньому ринку. Зазвичай цей метод використовують уряди країн, що розвиваються, щоб замінити імпорт внутрішнім виробництвом за допомогою введення місцевих вимог до певних галузей, а також щоб уникнути переміщення виробництва до країн, що розвиваються, із дешевшою робочою силою і зберегти в результаті рівень зайнятості населення. Розвинені країни також користуються цим заходом, аби зберегти в країні певний рівень зайнятості.

Вимоги про місцеву участь не лише обмежують імпорт і містять вимоги до закордонних інвесторів: зобов’язання іноземної фірми-інвестора експортувати певну частину виробленої продукції із країни, що приймає. Такі вимоги спотворюють міжнародну торгівлю і сприяють встановленню нетарифних бар’єрів. Наприклад, США зобов’язують іноземні фірми, що постачають автомобілі на американський ринок, зокрема японські, розширити використання комплектуючих американського виробництва, робочої сили та послуг у сфері реклами.

Внутрішні податки і збори спрямовані на підвищення ціни реалізації імпортного товару з метою втрати його конкурентоспроможності. Вдаватися до цього заходу можуть як центральні, так і місцеві органи державної влади.

Податки можуть бути прямими (податок на промисел, податок на продаж імпортних товарів) або непрямими (податок на додану вартість, акцизний податок, збори за митне оформлення, портові збори). Внутрішні податки і збори відіграють дискримінаційну роль лише в тому разі, якщо ними обкладають винятково імпортні товари, тоді як стосовно національних товарів діє зовсім інша система оподаткування. Якщо країна ставить за мету створити рівні стартові умови для конкуренції національних та імпортних товарів, тоді діє однакова система оподаткування.

Політика державних закупівель (заходи монополістичного характеру) – встановлення певних вимог щодо обмеження переліку країн-постачальниць та проведення тендерів серед постачальників певних видів імпортованого товару за програмами, що фінансуються із державного бюджету (наприклад, лікарських засобів, медичного обладнання, зброї тощо).

Ще одним різновидом монополістичних заходів є примусове обслуговування учасників ЗЕД вітчизняними підприємствами – транспортними та охоронними організаціями, страховими й банківськими установами, брокерськими та консалтинговими фірмами.

Спеціальні митні формальності – це вимоги, які не передбачені інструкціями загального вжитку. Прикладом може слугувати вимога надати більш детальну інформацію, ніж та, що зазначена у митній декларації, вимога скористатися конкретними пунктами пропуску вантажів на митному кордоні, шляхами переміщення окремих категорій товарів, видів транспорту тощо.

4. Застосування технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних стандартів і вимог. Дозволи державних органів як підстава для подальшого переміщення і митного оформлення товарів. Поняття попереднього документального контролю в пунктах пропуску через державний кордон України.

Застосування технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних стандартів і вимог

Технічна вимога являє собою документ, який встановлює характеристики продукту або визначає пов’язані з ним процеси та виробничі методи, включаючи відповідні адміністративні норми, застосування яких є обов’язковим. Вони також можуть включати або визначати винятково вимоги щодо термінології, символів, пакування, маркування та етикеток, які застосовують щодо продукту, пов’язаних із ним процесів та виробничих методів. Тобто, головними ознаками технічних вимог є їх імперативність, нормативність і забезпечення їх виконання примусовою силою держави. Технічні вимоги встановлюють компетентні органи державної влади. Їх виконання забезпечують відповідні контрольні органи (лабораторії, сертифікаційні, контрольні й експертні установи).

Як інструмент нетарифного регулювання технічні вимоги можна використовувати у декількох формах.

По-перше, це заборони чи обмеження щодо імпорту товарів, які є небезпечними або шкідливими для навколишнього середовища, у тому числі в процесі їх утилізації.

По-друге, це технічні обмеження щодо «пов’язаних із товаром процесів та виробничих методів», які включають вимоги щодо промислового устаткування, транспортних засобів або інших товарів, які можуть заподіяти шкоди навколишньому середовищу в процесі їх експлуатації.

По-третє, це технічні вимоги щодо відповідної якості товарів, які безпосередньо спрямовані на захист прав споживачів. Такі технічні вимоги покликані захищати споживача від можливих ризиків і шкоди під час вживання або використання цих товарів. Вони включають різноманітні технічні правила і стандарти щодо відповідних груп товарів, які регламентують їх споживчі якості та безпеку, наприклад, вимоги щодо побутової електроніки, безпеки автотранспортних засобів, якості та незастосування шкідливих для здоров’я компонентів для харчових товарів тощо. До цієї самої групи можна віднести більшість вимог щодо пакування, маркування та етикеток, надання необхідної інформації про товар, у тому числі про можливі ризики його вживання.

Особливості національних технічних вимог і стандартів широко та цілеспрямовано застосовують держави як протекціоністські засоби, аби створити нетарифні бар’єри для імпортних товарів. Подібний захід охоплює близько третини товарів світової торгівлі.

Стандарт згідно з Угодою щодо технічних бар’єрів у торгівлі – це документ, схвалений визнаним (компетентним) органом, що встановлює для звичайного та багаторазового використання правила, інструкції або характеристики для продукту, пов’язаних із ним процесів або виробничих методів, застосування яких не є обов’язковим. Вони також можуть включати або визначати винятково вимоги щодо термінології, символів, пакування, маркування та етикеток, які застосовують щодо продукту, пов’язаних з ним процесів або виробничих методів.

Головною нормативною основою застосування технічних вимог є стаття 18 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», яка встановлює, що «...на територію України дозволяється імпорт лише тих товарів, які за своїми технічними, фармакологічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними та екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів та вимог, що діють на території України».

Конкретні технічні параметри і стандарти встановлюють відповідні відомчі акти галузевих міністерств і відомств. Виконання цих умов забезпечує вимога наявності сертифіката відповідності товару, що імпортується. Згідно з українським законодавством сертифікати, видані в іноземних країнах, визнають лише у випадках, коли це передбачають відповідні міжнародно-правові акти, а на практиці практично в усіх випадках вимагається наявність українського сертифіката, хоча у світовій практиці, наприклад, у межах тієї самої COT визнають міжнародні сертифікати ISO.

Дозволи державних органів як підстава для подальшого переміщення і митного оформлення товарів. Поняття попереднього документального контролю в пунктах пропуску через державний кордон України. Чинне законодавство України не передбачає єдиного переліку товарів, на які поширюється дія дозвільної системи. Такі категорії товарів розкидані за окремими нормативно-правовими актами. Їх аналіз дає змогу виділити такі основні категорії речей, для переміщення яких потрібно отримати спеціальний дозвіл:

1. вогнепальна зброя усіх видів і боєприпаси до неї, холодна зброя усіх видів, військове спорядження;
2. наркотичні засоби та психотропні речовини;
3. сильнодійні та отруйні речовини;
4. дорогоцінні метали і каміння, за винятком ювелірних та інших побутових виробів, а також лому з них, які ввозять тимчасово;
5. радіоактивні речовини;
6. насіння та посадковий матеріал, сирі продукти тваринного і рослинного походження;
7.  представники флори і фауни, занесені до Червоної книги;
8.  витвори мистецтва, які мають значну художню та культурну цінність.

Деякі з названих товарів переміщують за умови наявності у суб’єкта дозволу, що дає право на ввезення чи вивезення. Нині 166 держав світу приєдналися до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, які знаходяться під загрозою зникнення.

Згідно з положеннями статті 197 Митного кодексу митниці контролюють документи, які підтверджують дотримання обмежень щодо переміщення товарів через митний кордон України, що їх видають державні органи або інші юридичні особи, уповноважені на їх видачу, якщо подання таких документів органам доходів і зборів передбачене законами України.

З огляду на вимоги законів України митниці контролюють документи, які підтверджують запроваджені обмеження на переміщення через митний кордон України товарів, зокрема, такі:

• 
  дозвіл на право ввезення (вивезення) чи транзиту наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (видає Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками);
•  повідомлення про ввезення дослідних зразків сортів рослин для експертизи на придатність на поширення сорту (видає Державна служба з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів України);
  
• · сертифікат про походження лісоматеріалів і виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експортних операцій (видає Державне агентство лісових ресурсів України);
• · ліцензія на експорт товарів (видає Міністерство економічного розвитку і торгівлі України);
• · ліцензія на імпорт товарів (видає Міністерство економічного розвитку і торгівлі України);
  
• · ліцензія на експорт/імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць (видає Міністерство економічного розвитку і торгівлі України);
  
•   спеціальна ліцензія на імпорт товарів (видає Міністерство економічного розвитку і торгівлі України);
•    дозвіл на імпорт в Україну товарів, щодо яких застосовують заходи нагляду або регіонального нагляду (видає Міністерство економічного розвитку і торгівлі України);
• ·  разова (індивідуальна) ліцензія на здійснення зовнішньоекономічної операції (видає Міністерство економічного розвитку і торгівлі України);
• · дозвіл на проведення зовнішньоекономічної операції з реекспорту товарів (видає Міністерство економічного розвитку і торгівлі України);
• ·  свідоцтво на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей (видає Міністерство культури України);
• ·дозвільні документи (видає Нацбанк України);
• 
  · спеціальний дозвіл Нацбанку України уповноваженому банку на ввезення в Україну валюти України;
• · спеціальний дозвіл Нацбанку України уповноваженому банку на вивезення за межі України валюти України;
•    генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій для вивезення за межі України та ввезення в Україну готівкової іноземної валюти;
•    генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій для ввезення в Україну та вивезення за межі України банківських металів;
•   генеральна ліцензія уповноваженим банкам на здійснення валютних операцій для ввезення бланків дорожніх чеків міжнародних платіжних систем і вивезення нереалізованих бланків дорожніх чеків міжнародних платіжних систем;
  
•  дозвіл уповноваженому банку на ввезення в Україну бланків чеків (крім дорожніх чеків міжнародних платіжних систем) та вивезення їх у разі нереалізації;
• ·     індивідуальна ліцензія на вивезення фізичною особою за межі України банківських металів;
• спеціальний дозвіл Нацбанку України на ввезення в Україну юридичною особою (крім уповноважених банків) банківських металів;
• ·     індивідуальна ліцензія на ввезення (пересилання) в Україну цінних паперів;
• ·     індивідуальна ліцензія на вивезення (пересилання) за межі України цінних паперів;
• ·     сертифікат відповідності (видає орган із сертифікації);
• ·     свідоцтво про визнання відповідності (видає орган із сертифікації);
• 
  · дозвіл на здійснення міжнародних передач товарів
• (видає Державна служба експортного контролю України);
• ·висновок на здійснення міжнародних передач товарів (видає Державна служба експортного контролю України);
• · свідоцтво виробника про якість продуктів лову та харчової продукції з них українського походження (видає виробник);
• ·документи, що засвідчують факт проходження процедури оцінки відповідності згідно з вимогами технічних регламентів:
•   декларація про відповідність (видає виробник або уповноважена ним особа чи постачальник у встановлених технічними регламентами випадках);
• супровідна документація (інструкція з експлуатації електричного та електронного обладнання або лист від виробника про відповідність електричного й електронного обладнання вимогам Технічного регламенту обмеження використання деяких небезпечних речовин в електричному та електронному обладнанні) (видає виробник);
  
•  сертифікат країни-експортера на насіння і садивний матеріал (видає уповноважений орган країни експортера);
  
• ветеринарне свідоцтво (видає Державна служба з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів України);
•   ветеринарна довідка (видає Державна служба з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів України);
• дозвіл на здійснення міжнародних перевезень радіоактивних матеріалів (видає Державна інспекція ядерного регулювання України).

Крім того, відповідно до статті 319 Митного кодексу України товари, що їх переміщують через митний кордон України, крім митного контролю, можуть підлягати державному санітарно-епідеміологічному, ветеринарно-санітарному, фітосанітарному, екологічному та радіологічному контролю. У пунктах пропуску через державний кордон України перелічені види державного контролю (крім радіологічного) здійснюють митниці у формі попереднього документального контролю на підставі інформації, отриманої від державних органів, уповноважених на здійснення цих видів контролю, з використанням засобів інформаційних технологій. Митний контроль та митне оформлення товарів, що їх переміщують через митний кордон України, завершуються лише після проведення видів контролю, встановлених законами України для кожного товару.

Санітарно-епідеміологічний контроль – це контроль сировини, продукції (виробів, обладнання, технологічних ліній тощо). Їх ввезення, реалізація чи використання в Україні можливі лише за наявності даних щодо їх безпеки для здоров’я населення. Перелік товарів (предметів), які підлягають санітарно-епідеміологічному контролю, визначають законодавство України та відповідні накази Державної санітарно-епідеміологічної служби України. Наприклад, ввезення на митну територію України товарів, визначених у групах 1–24 УКТ ЗЕД, можливе за умови надання гігієнічного висновку санітарно-епідеміологічного контролю.

Санітарно-епідеміологічному контролю (в тому числі у формі попереднього документального контролю) не підлягають:

• 
  пестициди й агрохімікати, дезінфекційні засоби, вироби медичного призначення, зареєстровані в Україні;
• зразки для проведення наукових, лабораторних досліджень, державної санітарно-епідеміологічної експертизи, тестування;
  
• транспортні засоби в кількості однієї одиниці, що надходять на адресу головних управлінь (управлінь) праці та соціального захисту населення;
• транспортні засоби в кількості однієї одиниці, що їх отримують фізичні особи;
• товари, що їх переміщують через митний кордон України в режимах тимчасового ввезення/вивезення;
• товари, що їх переміщують через митний кордон України як інвестиції до статутного фонду суб’єктів господарювання або на підставі договорів про спільну інвестиційну діяльність;
  
• товари, що їх ввозять як комплектний об’єкт (за наявності договору між власником товару та установою Державної санітарно-епідеміологічної служби);
•    міжнародна технічна допомога;
• товари, призначені для демонстрації або використання на виставках;
•  товари, що їх переміщують через митний кордон України в режимі реімпорту, реекспорту;
  
•    матеріали для реклами;
• реквізит для проведення зйомок кінофільмів, театральних вистав та аналогічних заходів;
•    товари, призначені для користування дипломатичними представництвами;
•  товари, що їх переміщують через митний кордон України в міжнародних експрес-відправленнях або міжнародних поштових відправленнях;
• 
  сировина для використання у виробленні готової продукції: одягу, додаткових речей до одягу (товарні групи 61 і 62, товарні позиції 6301–6307 згідно з УКТ ЗЕД); взуття, гетрів та аналогічних виробів, їх частин (товарна група 64 згідно з УКТ ЗЕД); головних уборів та їх частин (товарна група 65 згідно з УКТ ЗЕД);
•   частини та приладдя;
• насіннєвий, садивний матеріал, квіти, декоративні рослини за наявності сертифікатів про відсутність їх оброблення пестицидами й іншими хімічними речовинами, виданих країною-виробником.
  

Екологічний контроль – його метою є гарантування екологічної безпеки під час ввезення (транзиту) на територію України небезпечної для здоров’я населення і навколишнього середовища продукції (наприклад, відходів, вторинної сировини тощо).

Екологічному контролю підлягають транспортні засоби, вантажі, що містять промислову сировину, відходи виробництва, хімічні сполуки, токсичні, хімічні, радіологічні та інші небезпечні речовини.

Державну екологічну інспекцію України уповноважено здійснювати екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон:

•  транспортних засобів, у тому числі літаків, суден, військових кораблів;
• вантажів, що містять промислову сировину, відходи виробництва, хімічні сполуки, токсичні хімічні, радіоактивні та інші небезпечні для навколишнього природного середовища і здоров’я людей речовини;
•   засобів захисту рослин, стимуляторів росту рослин, добрив;
• усіх видів риб, диких тварин і рослин зоологічних, ботанічних, мінералогічних колекцій, мисливських трофеїв.

 Митне оформлення зазначених вантажів може бути завершене на підставі відповідних документів, що дозволяють пропуск вантажів через митний кордон України – екологічний сертифікат (дозвіл), екологічна декларація.

Екологічному контролю (в тому числі у формі попереднього документального контролю) не підлягають:

•  товари, що їх використовують під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
•  товари, що їх переміщують трубопровідним транспортом;
•  товари, що їх переміщують (пересилають) у міжнародних поштових відправленнях та експрес-відправленнях.

Гомологічний контроль. З метою посилення контролю переміщення коштовного, напівкоштовного і декоративного каміння походженням із України створено Державний гомологічний центр Міністерства фінансів України, який виконує всі роботи, пов’язані з експертною оцінкою якісних та вартісних показників природного і штучного дорогоцінного каміння органічного утворення, напівдорогоцінного і декоративного (граніт, габро, мармур тощо) каміння у виробах і сировині. Дозволом для переміщення зазначеного вантажу є експертний висновок встановленої форми на бланку сурової звітності. Право виконувати відповідні експертні роботи, крім штатних співробітників Державного гемологічного центру України, мають також позаштатні акредитовані експерти.

Державний ветеринарний контроль – сукупність організаційних та правових заходів, спрямованих на додержання юридичними і фізичними особами законодавства про ветеринарну медицину.

Пропуск через митний кордон України тварин, продуктів тваринного походження, готових харчових продуктів, сировини тваринного походження, кормів тваринного та рослинного походження, кормових добавок, штамів мікроорганізмів, засобів захисту тварин, засобів ветеринарної медицини, а також предметів і матеріалів, які можуть бути носіями збудників інфекційних захворювань тварин, та інших вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, дозволяється лише після проходження обов’язкового ветеринарного контролю.  Митне оформлення вантажів може бути завершено лише після проходження зазначеного контролю, який проводять фахівці регіональних служб державного ветеринарного контролю та митниць і митних постів.

Ввезення, вивезення чи транзит територією України тварин, продуктів і сировини тваринного походження та інших вантажів, в’їзд транспортних засобів, що підлягають обов’язковому державному ветеринарному контролю, допускаються за наявності документів, передбачених міждержавними угодами, і в разі додержання ветеринарних вимог (ветеринарний сертифікат, ветеринарне свідоцтво).

Підконтрольними вантажами є всі види тварин, продукти харчування тваринного походження, харчові вироби з них, сировина тваринного походження, готові харчові продукти тваринного походження, корм тваринного і рослинного походження, інші продукти, предмети і матеріали, що можуть бути носіями збудників інфекційних захворювань, а саме:

•  готові харчові продукти тваринного походження – консерви м’ясні, м’ясо-рослинні і рибні, сири, масло вершкове, маргарин, жири, сухе молоко, продукти дитячого харчування, ковбасні вироби, м’ясні концентрати тощо;
•   корми рослинного походження – зерно фуражне, комбікорм, кормові суміші, макуха, шрот, коренеплоди, бульбоплоди, сіно, солома тощо;
  
•  корми тваринного походження – борошно м’ясне, рибне, кров’яне і кісткове, сухі, комбіновані та живі корми для риб тощо;
  
•   кормові добавки – білки, амінокислоти, вітаміни, мікро- та макроелементи, ферментні препарати, кормові дріжджі, жири тощо;
•   продукти тваринного походження – м’ясо і м’ясопродукти, молоко і молокопродукти, яйця, яєчний порошок, меланж, рибопродукти, мед та інші продукти бджільництва тощо;
•   сировина тваринного походження – шкіра, вовна, волосся, щетина, хутро, пух, пір’я, залози внутрішньої секреції, кишки, роги, копита, кістки, кокони шовкопряда, яєчна маса для переробки, тваринні жири, легені, печінка, інші субпродукти, жовч, кров тощо;
• 
    тварини – сільськогосподарські, свійські, зоопаркові, лабораторні, дикі, циркові, хутрові звірі, свійська і дика птиця, бджоли, риби, жаби, молюски, раки, шовкопряди, інші представники фауни та біологічні об’єкти – ембріони, інкубаторні яйця, сперма тощо;
•   штами мікроорганізмів – генетичні однорідні популяції мікроорганізмів у межах виду із визначеними стабільними специфічними морфологічними ознаками і біологічними особливостями;
• 
    засоби захисту тварин – імунобіологічні, біологічні, рослинні, хімічні, хіміко-фармацевтичні та інші ветеринарні препарати;
•  засоби ветеринарної медицини – призначені для ветеринарної діяльності матеріали, устаткування, прилади, інструменти, спеціальні автомобілі тощо.
• 
  
  
• Радіологічний контроль. Метою радіаційного контролю є додержання вимог чинного законодавства під час переміщення через державний кордон радіоактивних речовин (РР) і ядерних матеріалів (ЯМ). Радіаційний контроль усіх вантажів, що пере- тинають державний кордон України, у тому числі транзитних, є обов’язковим.

Основні завдання радіаційного контролю:

•  виявлення фактів випадкового або навмисного несанкціонованого ввезення, вивезення і транзитного перевезення територією України джерел іонізуючого випромінювання у вигляді РР і ЯМ;
•  контроль виконання вимог, норм і правил під час санкціонованого транспортування РР і ЯМ через державний кордон;
•  контроль забезпечення радіаційної безпеки персоналу, який перевозить РР і ЯМ, персоналу в пунктах пропуску через державний кордон і пасажирів.
•  У разі ввезення об’єкта на територію України усувати порушення норм і правил радіаційної безпеки необхідно на території держави-відправника.

Фітосанітарний контроль – це контроль товарів рослинного походження. Він полягає у застосуванні системи заходів, спрямованих на охорону території України від проникнення з-за кордону карантинних та інших небезпечних шкідників, хвороб рослин і бур’янів, що можуть заподіювати значних збитків економіці України.

Фітосанітарний контроль в Україні здійснюють відповідно до вимог державних актів, які надають певні повноваження інспекторському складу фітосанітарної служби.

Усі імпортні товари рослинного походження поділяють на три категорії:

1.  Підконтрольні об’єкти – об’єкти, які входять до категорії підкарантинних матеріалів та об’єктів. Їх контролюють фахівці Державної служби з карантину рослин. До підконтрольних об’єктів належать: транспортні засоби, що надходять до України з інших країн; приміщення, де зберігають імпортні підконтрольні та підкарантинні матеріали.

2.  Підконтрольні матеріали – матеріали, які входять до категорії підкарантинних матеріалів та об’єктів і підлягають карантинному догляду без супроводження фітосанітарними документами. До підконтрольних матеріалів належать: тара, контейнери, промислові товари, вироби із шкіри, вовни, деревини, гофрокартону, пакувальні матеріали, вироби з рослинних матеріалів, що можуть бути носіями карантинних і небезпечних шкідників, хвороб рослин, бур’янів, продукти рослинного походження, які пройшли відповідну промислову переробку, а також цукор, багаж та промислові відправлення.

3.  Підкарантинні матеріали – об’єкти і матеріали, які входять до категорії підкарантинних матеріалів та об’єктів, підлягають фітосанітарному контролю на державному кордоні та супроводжуються фітосанітарними документами.          Підкарантинні матеріали утворюють найчисельнішу групу товарів. До них належить: насіння та садивний матеріал, рослини та їх частини, овочі, фрукти, бахчові, продовольче, фуражне і технічне зерно, товари із вмістом зерна, копра, тютюн, волокна бавовнику та льону, лікарські рослини, сировина рослинного походження, крупи, борошно та вироби з них, какао-зерно та какао-боби, прянощі, сушені овочі та фрукти, культури живих грибів, бактерій, вірусів, колекції комах та рослин, деревина і вироби з неї, фураж, живі квіти.

Підкарантинні матеріали дозволено ввозити до України за наявності: карантинного дозволу на імпорт (транзит) і фітосанітарного сертифіката.

Державний експортний контроль – це комплекс дій державних органів для забезпечення контролю міжнародних передач озброєння, військової і спеціальної техніки, окремих видів сировини, матеріалів, устаткування і технологій, що можуть бути використані для їх виготовлення, з метою гарантування національної безпеки і виконання Україною міжнародних зобов’язань з нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки й обмеження передач звичайних видів озброєння.

Урядова комісія з політики експортного контролю регулює експорт, імпорт, транзит таких видів товарів:

• вибухові речовини, усі види зброї, боєприпаси, військова і спеціальна техніка, військове майно, технології оборонного призначення, а також роботи і послуги, пов’язані з ними;
• вироби ракетної техніки, а також обладнання, матеріали і технології, які використовують у створенні ракетної і токсичної зброї;
• товари, що стосуються ядерної діяльності, обладнання, матеріали і технології, що можуть бути використані в ядерній діяльності (товари подвійного призначення);
• •  товари, що можуть бути використані у створенні хімічної, бактеріологічної і токсичної зброї;
• •  обладнання, матеріали, програмне забезпечення, технології, що можуть бути використані у створенні озброєння, військової чи спеціальної зброї.
• Безпосередню видачу дозволів покладено на Державну службу експортного контролю України (ДСЕК). Підставою для прийняття до митного оформлення вантажів, які підлягають експортному контролю, є дозвіл ДСЕК.
• Оригінал дозволу є документом суворої звітності. Його зберігає митний орган, що прийняв підконтрольний вантаж до оформлення.

Попередній документальний контроль.

Стаття 4 Митного кодексу містить визначення поняття попереднього документального контролю – це перевірка документів і відомостей, необхідних для здійснення державного санітарно-епідеміологічного, ветеринарно-санітарного, фітосанітарного, екологічного контролю, яку проводять митниці в пунктах пропуску через державний кордон України щодо товарів, у тому числі продуктів і сировини тваринного походження, що їх переміщують через митний кордон України.

Перелік товарів, що підлягають державному контролю (в тому числі у формі попереднього документального контролю), в разі їх переміщення через митний кордон України і порядок здійснення попереднього документального контролю в пунктах пропуску через державний кордон України затверджено постановою КМУ від 05.10.2011 № 1030. 

Відповідно до зазначеного порядку в разі переміщення товарів, включених до затвердженого переліку, через митний кордон України на підставі поданих товаросупровідних (товаротранспортних) документів посадова особа органу доходів і зборів визначає вид державного контролю і форму його проведення (попередній документальний контроль посадовою особою органу доходів і зборів або державний контроль посадовими особами відповідних контролюючих органів).

Факт проведення попереднього документального контролю засвідчує посадова особа органу доходів і зборів, проставляючи на товаросупровідних (товаротранспортних) документах позначки у формі відбитків штампа й особистої номерної печатки. Інформацію про проведення попереднього документального контролю заносять до Єдиної автоматизованої інформаційної системи органів доходів і зборів.

Для попереднього документального контролю товарів перевізник або експедитор чи уповноважена особа подає посадовій особі органу доходів і зборів документи та/або відомості, необхідні для здійснення відповідного виду державного контролю, зокрема:

1.  для санітарно-епідеміологічного контролю харчових продуктів (у разі ввезення товарів на митну територію України, крім транзиту) – міжнародний санітарний сертифікат, що видає країна-експортер (оригінал документа), якщо такий сертифікат необхідний для санітарних заходів;
2. для ветеринарно-санітарного контролю товарів:

–  міжнародний ветеринарний сертифікат, що видає країна-експортер (оригінал документа) (в разі ввезення товарів на митну територію України або транзиту);

–  реквізити дозволу на ввезення в Україну об’єктів ветеринарно-санітарного контролю у випадках, визначених статтею 83 Закону України «Про ветеринарну медицину» (у разі ввезення товарів на митну територію України, крім транзиту);

–  відомості про включення товарів до державного реєстру ветеринарних препаратів, кормових добавок, преміксів та готових кормів, а саме: номер реєстраційного посвідчення й дата реєстрації (в разі ввезення товарів на митну територію України, крім транзиту);

3) для фітосанітарного контролю товарів, крім дерев’яного пакувального матеріалу як супровідного для товарів, що класифікуються у товарній позиції 4415 згідно з УКТ ЗЕД (у разі ввезення товарів на митну територію України або транзиту):

–  фітосанітарний сертифікат, що видає державний орган карантину й захисту рослин країни-експортера, який засвідчує фітосанітарний стан товару (оригінал документа);

–  реквізити карантинного дозволу, що видає Державна служба з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів України;

4) для екологічного контролю товарів:

–  свідоцтво про допуск транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів (оригінал документа) (в разі ввезення на митну територію України або транзиту небезпечних вантажів згідно із Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів»);

–  свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, які перевозять небезпечні вантажі (оригінал документа) (в разі ввезення на митну територію України або транзиту небезпечних вантажів згідно із Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів»);

–  відомості про включення товарів до Державного реєстру пестицидів і агрохімікатів, а саме: серія, номер реєстраційного посвідчення й дата реєстрації (в разі ввезення товарів на митну територію України, крім транзиту);

5) для контролю   переміщення   культурних   цінностей (у разі ввезення товарів на митну територію України, крім транзиту) – свідоцтво на право вивезення культурних цінностей, якщо це передбачено законодавством держави, з якої культурні цінності ввозять на митну територію України.

Попередній документальний контроль не проводять щодо товарів:

•  митне оформлення яких у відповідний режим (крім транзиту) завершують у пунктах пропуску через державний кордон України;
•  які надходять на митну територію України і визнані у встановленому порядку гуманітарною допомогою.
  

Попередній   документальний    контроль    припиняють, якщо:

•  немає хоча б одного документа, необхідного для здійснення попереднього документального контролю, або інформації про його видачу контролюючими органами України;
•  державні органи запровадили заборону на ввезення на митну територію України товарів, які підлягають державним видам контролю;
• під час митного огляду товарів і транспортних засобів виявлено:

1.  пошкодження упаковки, яка безпосередньо контактує з товаром;
   
2. закінчення строку придатності товару;
3. ознаки псування товару;

–  транспортні засоби, якими перевозять небезпечні вантажі, не відповідають вимогам екологічної безпеки.

1 серпня 2016 року набрала чинності постанова КМУ «Деякі питання реалізації принципу «єдиного вікна» під час здійснення митного, санітарно-епідеміологічного, ветеринарно-санітарного, фітосанітарного, екологічного, радіологічного та інших видів державного контролю» від 25.05.2016 № 364, якою затвердили Порядок інформаційного обміну між органами доходів i зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації ((далі – Порядок № 364). Цей Порядок впровадив систему інформаційного обміну між митницями ДФС, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації (далі – Система).

Система являє собою єдину електронну базу даних, яка дає змогу різним службам контролю і митницям ДФС в автоматичному режимі обмінюватись інформацією про вантаж, який проходить через кордон України, та про результати його державного контролю, у разі здійснення електронного декларування.

Порядок № 364 передбачає, що для проходження видів державного контролю підприємство подає скановані копії документів разом із електронним повідомленням із дотриманням вимог застосування електронно-цифрового підпису.

Уповноважена посадова особа контролюючого органу протягом чотирьох робочих годин з моменту отримання електронного повідомлення i сканованих документів має прийняти рішення про завершення відповідного державного контролю або про необхідність проведення додаткового огляду чи інших дій.

У разі відсутності будь-яких рішень і дій контролюючих органів впродовж чотирьох годин після отримання від підприємства електронного повідомлення i сканованих копій документів Система автоматично формує рішення про здійснення від- повідного виду державного контролю, яке є підставою для завершення митного контролю й митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України.

З метою реалізації принципу «єдиного вікна» під час митного, санітарно-епідеміологічного, ветеринарно-санітарного, фітосанітарного, екологічного, радіологічного та інших видів державного контролю Міністерство фінансів України наказом «Про затвердження переліків даних, необхідних для функціонування інформаційно-телекомунікаційної системи органів доходів і зборів» від 25.07.2016 № 657 (далі – Наказ № 657) затвердило:

–  Перелік місць митного оформлення товарів, в яких застосовується Порядок № 364;

–  Перелік пунктів пропуску через державний кордон України, в яких функціонують комплекси для здійснення автоматизованого контролю за переміщенням радіоактивних речовин та ядерних матеріалів;

–  Перелік документів, які необхідно подати відповідному контролюючому органові для завершення відповідного виду державного контролю.

Отже, Міністерство фінансів затвердило всі нормативні формальності для   запуску   «єдиного   вікна»   на   митниці з 1 серпня 2016 року.

Запуск «єдиного вікна»:

•   істотно прискорює зовнішньоекономічні операції – тепер у контролюючих органів є лише чотири години, аби прийняти рішення щодо відповідного виду контролю. Якщо немає рішення впродовж чотирьох годин, працює принцип «мовчазної згоди». Тобто система автоматично вважає, що відповідний контроль пройдено;
  
•  зменшує витрати для бізнесу – митницю проходять швидше, отже, заощаджують кошти;
•  зменшує корупцію – тепер контролюючі органи мають набагато менше можливостей для маніпуляцій;
•  дає змогу ефективніше розподіляти ресурси – огляд товарів проводять одночасно всі контролюючі органи.
  

Ініціативу «Єдине вікно» реалізують в межах комплексної реформи митниці.  Наступними кроками є подальше впровадження вже прийнятих рішень з удосконалення роботи митниці: запроваджено фото- і відеофіксацію митних перевірок.

Результат: кращий контроль працівників митниці та зменшення корупції;

–  запроваджено мобільні групи й координаційний центр для контролю митниці.

Результат: раптові перевірки мобільними групами мають зменшити корупцію та зловживання на митниці;

–          запроваджено автоматичний розподіл митних декларацій.

Результат: митники не зможуть маніпулювати документами й обирати, який товар розмитнювати. Це має значно зменшити корупцію.